„Я дивлюся смерті в обличчя. Я більше не можу.“ – Коли людина так говорить, це вже не про політику. Це про виживання.
З травня 2022 року Сесіль Колер і Жак Парі перебувають в іранській в’язниці. Три роки ізоляції, психологічного виснаження, безнадії. Тепер винесено вирок: багаторічні терміни ув’язнення за нібито шпигунство та «співпрацю з іноземними службами». Парі, що не дивно, називає звинувачення абсурдними. Але самі лише слова не рятують людські життя.
Що робити, коли час працює проти тебе?
Родичі двох французів б’ють на сполох. На пресконференції в Парижі вони говорять відверто — із сумішшю страху, гніву та термінового заклику. Сестра Сесіль розповідає про телефонну розмову, яка важить більше за будь-який судовий документ: її сестра майже готова здатися. Донька Жака, Анн-Лор, цитує повідомлення, яке не могло б ранити глибше: він дивиться смерті в обличчя. Це не драматургія — це реальність у камері десь у Тегерані.
Реакція Франції: обурення, але поки без наслідків
Французький уряд різко розкритикував вирок: «цілком необґрунтований», «свавільний». Міністерство закордонних справ наголошує, що для звинувачень «немає жодних достовірних підстав». Також було залучено міжнародне правосуддя — позов до Гаазького суду стосується порушень міжнародного права, зокрема Віденської конвенції. Франція, серед іншого, звинувачує Іран у ненаданні консульського доступу — фундаментального права, яке в таких ситуаціях може стати рятівним якорем.
Президент Емманюель Макрон і міністр закордонних справ Жан-Ноель Барро запевняють, що вони «повністю мобілізовані». Барро навіть говорив про «надійні перспективи» звільнення. Але що це конкретно означає?
Темна гра з людськими долями
Неофіційно вже давно зрозуміло: йдеться не лише про двох французьких громадян. Йдеться про підступну дипломатичну гру. Звинувачення звучить так: «дипломатія заручників». Такі держави, як Іран, заарештовують західних громадян, щоб чинити політичний тиск — або, як припускають у цьому випадку, щоб домогтися обміну полоненими. Згадується ім’я Махдіє Есфандіарі, іранки, яка перебуває під вартою у Франції. Чи може її звільнення бути частиною угоди?
Для родичів це удар в обличчя. Їхні близькі як розмінна монета? «Вони не шахові фігури, а люди», — кажуть вони й закликають Францію не піддаватися цій логіці. Чітка позиція замість мовчазних угод. Ось їхній заклик.
Тортури без кайданів
Те, що відбувається за тюремними мурами, важко витримати. Ізоляція, постійне освітлення, відсутність доступу до книг чи письмового приладдя, майже без візитів — це не схоже на звичайне ув’язнення. Це психологічні тортури. На міжнародному рівні такі умови вважаються порушенням прав людини.
У травні 2025 року родини звернулися до Робочої групи ООН з питань свавільних затримань. Навіть якщо цей орган не має виконавчих повноважень, він посилює символічний тиск. Він нагадує, що тут ідеться про міжнародне право, а не лише про національне кримінальне право.
І що тепер?
Франція досі робила ставку на слова: різкі засудження, дипломатичні скарги, позови. Але час заяв минув. Родини мають рацію — потрібно більше. Більше тиску. Більше послідовності. Більше міжнародної мобілізації.
Як довго ще спостерігатимуть, як двоє людей ламаються під тиском системи, що уникає світової громадськості? Скільки страждань потрібно, перш ніж політична риторика перетвориться на дії?
Відповідь уже не в Тегерані. Вона в Парижі.
Автор: Андреас М. Б.