До президентських виборів у Франції 2027 року ще кілька місяців, але контури громадянського табору вже чітко вимальовуються. Чотири постаті домінують у дебатах праворуч від політичного центру: Édouard Philippe, Gabriel Attal, Bruno Retailleau та David Lisnard. Усі вони претендують на те, щоб сформулювати альтернативу Rassemblement National. Проте їхні вихідні позиції значно відрізняються — як і їхні політичні перспективи.
Хоча передвиборча кампанія лише на ранній стадії, уже видніються структурні співвідношення сил, які виходять за межі короткочасних коливань настроїв. Вирішальне питання полягає не лише в тому, хто може очолити громадянський табір, а й хто зможе істотно розширити його електоральну базу та вийти у другий тур.
Édouard Philippe: Практичний фаворит
Серед можливих кандидатів політичного центру Édouard Philippe нині займає особливе становище. Колишній прем’єр поєднує урядовий досвід з іміджем економічної компетентності й державницької стриманості. На відміну від багатьох представників табору Macron, йому вдалося зберегти самостійну політичну ідентичність.
З офіційним стартом передвиборчої кампанії на початку липня та представленням програми “Відродження Франції” Філіп цілком свідомо робить ставку одночасно на континуїтет і готовність до реформ. Його звернення адресоване як помірковано консервативним, так і ліберальним виборцям. Європейська інтеграція, економічна конкурентоспроможність і інституційна стабільність становлять наріжні камені його пропозиції.
Саме ця позиція дає йому нині найбільшу стратегічну перевагу. Філіп апелює не лише до традиційного центру, але й може завоювати голоси консерваторів, для яких курс Rassemblement National здається надто радикальним. У сценаріях, що обговорюються, він постає тією фігурою, яка має найбільші шанси потрапити до другого туру.
Однак його головна зашморг лишається близькість до Emmanuel Macron. Хоча Філіп дедалі більше емансипується, багато виборців і надалі пов’язують його з урядовою політикою останніх років. Ця амбівалентність може набрати ваги в подальшому розвитку кампанії.
Gabriel Attal: Обличчя завершальної епохи
Gabriel Attal залишається одним із найвідоміших політиків Франції. Його риторична сила й висока медійна присутність досі приносять значну увагу. Проте сама популярність не замінює переконливої політичної наративи.
Суттєва проблема Аттала полягає в тому, що він сприймається як безпосередній спадкоємець макронизму. У той час як Філіп зміг відбудувати дистанцію від попереднього уряду, Аттал для багатьох виборців уособлює продовження існуючої політичної системи. Саме в кампанії, яка ймовірно буде сильно визначена прагненням до політичних змін, ця близькість може виявитися тягарем.
До того ж існує стратегічна дилема: Аттал практично конкурує за ту саму групу виборців, що й Філіп. Поки обидва кандидати присутні, центристський табір ризикує розпорошити свої голоси — ризик, який має особливе значення проти єдино діючого Rassemblement National.
Bruno Retailleau: Повернення класичної прави
Les Républicains уперше за довгий час мають кандидата з чітко впізнаваним консервативним профілем у особі Bruno Retailleau. Його політичні пріоритети зосереджені на внутрішній безпеці, державній авторитетності та значно жорсткішій міграційній політиці. Таким чином він апелює до традиційного ядра республіканської прави.
Однак саме в цьому криється й його найбільший виклик. Політичний ландшафт Франції зазнав глибоких змін. Класичний електорат буржуазно-консервативної прави вже сам по собі навряд чи достатній для перемоги на президентських виборах. Хто прагне досягти Єлисейського палацу, повинен мобілізувати значно ширше коло виборців.
Отже Retailleau стоїть перед складною дилемою. З одного боку, він не може розчарувати свою консервативну електоральну базу. З іншого — мусить переконати помірніших виборців, не втративши при цьому політичної довіри. Чи вдасться йому знайти цей баланс — поки що відкрите питання.
Додаткову невизначеність створюють внутрішні напруги в рядах Республіканців. Деякі провідні партійні діячі вже розмірковують про альтернативні союзні формати або стратегічну співпрацю з Édouard Philippe. Такі дискусії послаблюють згуртованість партії, яка й так останніми роками шукає свою політичну роль.
David Lisnard: Ліберальні ідеї проти структурних обмежень
David Lisnard обирає інший підхід. Мер Канн послідовно виступає за економічний лібералізм, суттєву децентралізацію та помітне скорочення державного втручання. Він відстоює позиції, які в французькій партійній системі рідко формулюються в такій ясності.
Його проблема полягає радше не в програмі, а в політичному охопленні. За межами політично зацікавлених кіл Lisnard поки що має обмежену впізнаваність. Наразі його кандидатура служить передусім для того, щоб посилити присутність ліберальних ідей у публічному дискурсі та надалі поступово створювати національну політичну платформу.
Чи може з цього в короткостроковій перспективі виникнути реалістична президентська перспектива — видається сумнівним. Імовірніше, Lisnard вплине на зміст кампанії, не будучи одним із ключових претендентів на вихід у другий тур.
Наявні співвідношення сил загалом вказують на доволі чіткий порядок. Édouard Philippe наразі має найпереконливіші передумови, щоб виступити кандидатом політичного центру й поміркованої прави, який кине виклик Rassemblement National. Gabriel Attal залишається серйозним конкурентом, але йому потрібно дистанціюватися від політичної спадщини Emmanuel Macron. Bruno Retailleau розраховує на лояльну консервативну базу, однак стикається зі структурними обмеженнями своєї партії. David Lisnard натомість робить ставку на довгостроковий вплив і формування програмного профілю.
Проте було б передчасно робити остаточні висновки на основі поточних опитувань. Президентські вибори у Франції неодноразово показували, наскільки швидко політична динаміка може змінюватися. Остаточна кандидатура Rassemblement National, можливі союзи в громадянському таборі, економічні тенденції або зовнішньополітичні кризи можуть у будь-який момент змінити розклад сил. Водночас сьогодні багато що свідчить про те, що Édouard Philippe є найперспективнішим претендентом проти правого популізму — за умови, що йому вдасться об’єднати навколо себе громадянський табір, не втративши при цьому його ліберального центру.
P.T.