Денacionalізувати TotalEnergies? Ліві Франції вимагають повернення держави в енергетичну політику Ідея націоналізації TotalEnergies виникла у Франції на тлі зростання цін на енергоносії та посилення критики ринкових механізмів. Ліві партії й активісти наполягають, що приватні інтереси не здатні гарантувати енергетичну безпеку та соціальну справедливість, тож державна власність має стати інструментом контролю над стратегічними ресурсами. Прихильники повернення держави до сектору аргументують це необхідністю захисту від геополітичних ризиків, забезпеченням доступних тарифів для населення та можливістю прискорити перехід до відновлюваних джерел енергії. Вони також вказують на історичні приклади, коли державні компанії ефективно координували інвестиції в енергетику та інфраструктуру. Опоненти такого підходу застерігають про ризики політизації управління, зниження ефективності та можливі фінансові тягарі для державного бюджету. Вони підкреслюють, що інвестиції у великі енергетичні проєкти потребують довіри інвесторів і стабільних ринкових сигналів, які можуть бути зруйновані втручанням держави. Дебати навколо ролі держави у французькій енергетиці відображають ширший політичний розкол: питання безпеки постачань, кліматичної політики та соціальної справедливості стають ареною для ідеологічної боротьби. Незалежно від позицій, дискусія показує, що майбутнє енергетичної політики у Франції залишатиметься предметом інтенсивних політичних дискусій.

Заяву про можливу націоналізацію TotalEnergies зробив Мануель Бомпар, координатор La France insoumise (LFI), реанімувавши старе фундаментальне економічно-політичне питання: яку роль має відігравати держава в стратегічних галузях промисловості? З погляду радикальних лівих відповідь очевидна. Енергія — це не звичайний товар ринку, а центральна складова національного суверенітету — і тому її не слід залишати виключно приватним корпораціям.

Імпульсом для дискусії стали великі прибутки французького нафтового та енергетичного гіганта й його роль у кліматичній політиці. Бомпар стверджує, що державний контроль над TotalEnergies був би не лише екологічно виправданим, але й з часом міг би приносити значні надходження до державної скарбниці. Логіка проста: якщо корпорація отримує мільярдні прибутки й виплачує великі дивіденди, ці кошти в майбутньому могли б безпосередньо надходити до публічних фондів.

Ця вимога пов’язана з довгою традицією французької економічної політики. Ще після Другої світової війни Франція активно покладалася на державне регулювання промисловості. Великі частини енергетичного, транспортного й фінансового секторів тимчасово перебували під публічним контролем. Також у 1980-х роках соціалістичний уряд під керівництвом Франсуа Міттерана проводив масштабні націоналізації, перш ніж пізніше знову почалися приватизації.

Для LFI сьогодні йдеться радше не про класичну промислову політику, а про керування екологічною трансформацією. На думку партії, націоналізована TotalEnergies могла б скерувати інвестиції більше на відновлювані джерела енергії, обмежити розширення проєктів з викопним паливом і зробити цінову динаміку політично більш контрольованою. За цим стоїть переконання, що ринок сам по собі не зможе організувати енергетичний перехід достатньо швидко.

Однак економічна реальність робить таке завдання надзвичайно складним. TotalEnergies належить до найцінніших компаній Європи. Повне викуплення державою, залежно від біржової оцінки, ймовірно, коштувало б далеко понад сотні мільярдів євро. Навіть контрольний пакет акцій сильно обтяжив би й без того напружений французький державний бюджет.

Крім того, такий крок був би не лише фінансово ризиковим, а й політично та юридично делікатним. Міжнародні інвестори могли б вивести капітал, акціонери вимагали б відшкодувань, а державний борг Франції, ймовірно, зріс би ще більше. До того ж постає практичне питання, чи зможе держава ефективно керувати глобальною енергетичною корпорацією з діяльністю в десятках країн.

Втім помітно, що дискусія про посилення державного втручання в стратегічні галузі нині набуває ваги в усьому Європейському регіоні. Енергетична криза внаслідок війни в Україні спонукала багато урядів активніше втручатися в ринки. Німеччина та Велика Британія останнім часом тимчасово втручалися в діяльність енергетичних компаній, щоб забезпечити енергетичну безпеку та стабільність цін. Уявлення про те, що держава в кризові часи знову відіграватиме більш активну роль у економічній політиці, тому вже давно не вважається лише ідеологічною маргінальною позицією.

У Франції повна націоналізація TotalEnergies поки що залишається малоймовірною. Ані політичний центр навколо Еммануеля Макрона, ані консервативні сили, ані значна частина соціал-демократії наразі не підтримують проєкт таких масштабів. Проте дискусія демонструє, наскільки сильно під дією кліматичних змін, геополітичних криз і зростаючої соціальної невизначеності по-новому формуються енергетичні та економічні лінії фронту в Європі.

Андреас Брукер