Права працівників у західних демократіях часто вважаються усталеними здобутками. Профспілки інституційно закріплені, колективні переговори є повсякденною частиною економіки, а право на страйк сприймається як природна складова соціальної ринкової економіки. Проте це враження оманливе. Останній глобальний індекс профспілок Міжнародної конфедерації профспілок (CSI) показує іншу картину: права працівників у всьому світі зазнають тиску — і все частіше там, де їх вважали захищеними.
Діагноз CSI вражає своєю чіткістю. Організація не говорить про окремі поразки чи регіональні проблеми, а про «системну кризу». Це означає розвиток подій, що виходить далеко за межі трудового права. Адже там, де працівники втрачають право організовуватися, вести колективні переговори чи страйкувати, змінюється й баланс влади у суспільстві.
Повзучий демонтаж соціальних свобод
Цифри тривожні. Уже у 2025 році 87 відсотків опитаних країн порушували право на страйк. У чотирьох із п’яти країн було обмежено колективні тарифні переговори. Майже три чверті держав ускладнили працівникам доступ до суду. Те, що на перший погляд здається технічною дискусією про трудове право, фактично стосується ключових принципів демократичного устрою.
Сучасне трудове право історично виникло як противага концентрації економічної влади. Одиночні працівники зазвичай мають слабшу переговорну позицію порівняно з компаніями. Профспілки і тарифні угоди покликані врівноважувати цю нерівність. Якщо ці інструменти слабшають, баланс сил зміщується на користь роботодавців та державних органів.
При цьому демонтаж часто відбувається не відкрито. Часто можливості для страйку ускладнюють адміністративними обмеженнями, обмежують демонстрації або відносять дедалі більше професій до «необхідних», через що страйки фактично стають неможливими. Такі втручання здаються технічними й прагматичними — але політичний ефект лишається тим самим.
Неприємна реальність Європи
Особливо помітно, що CSI не обмежує критику авторитарними державами. Хоча серед найгірших країн світу все ще є такі режими, як Білорусь, М’янма чи Єгипет, Європа, традиційно вважається бастіоном соціальних прав, за індексом демонструє неперервне погіршення ситуації.
Це на перший погляд дивує. Благополуччя європейських країн базується на сильних трудових інститутах, високому рівні профорганізації та усталених системах соціального партнерства. Але профспілки констатують зростаючі обмеження прав на страйк і жорсткішу поведінку державних органів щодо трудових конфліктів.
Франція яскраво ілюструє цю напругу. Країна має давні традиції соціальної мобілізації — від робітничих рухів XIX століття до масових протестів проти пенсійної реформи останніх років. Саме тому помітно, що державні установи дедалі частіше застосовують інструменти, які раніше мали характер винятку. Примусові залучення певних груп працівників або розширене визначення «невідкладних послуг» поступово змінюють умови колективного протесту.
Питання не в тому, чи може держава захищати критичну інфраструктуру. Зрозуміло, що постачання населення має бути забезпечене. Суттєве те, чи стають виняткові правила звичайною практикою. Там, де так відбувається, право на страйк втрачає ефективність як засіб тиску і перетворюється на символічне право без реального захисту.
Профспілки як демократичні інституції
Політичне значення цієї тенденції часто недооцінюють. Профспілки — це не лише захисники інтересів працівників. Вони належать до ключових посередницьких інститутів сучасних демократій.
Політолог Роберт Дал колись назвав плюралістичні організації незамінними складовими демократичних систем. Вони створюють противагу владі, акумулюють суспільні інтереси й перешкоджають концентрації політичної чи економічної влади. Саме таку роль виконують профспілки.
Історично авторитарні режими майже завжди вважали незалежні представництва працівників загрозою. Від фашизму в Європі до військових диктатур Латинської Америки та нинішніх автократій Азії й Африки — ліквідація незалежних профспілок регулярно стає одним із перших кроків консолідації політичної влади.
Ця взаємозалежність цілком зрозуміла. Хто організовується на робочому місці, той вчиться колективній дії, політичній артикуляції та інституційному опору. Профспілки створюють суспільний капітал, який виходить далеко за межі зарплатних питань.
Нове питання влади в глобалізації
Водночас економічна глобалізація змінює умови впливу профспілок. Цифрові платформи, міжнародні ланцюги постачання та транснаціональні корпорації ускладнюють традиційні форми колективної організації.
Капітал сьогодні майже безмежно мобільний, а трудові права здебільшого організовані на національному рівні. Компанії можуть переносити виробництво або надавати послуги через кордони. Працівники мають значно менше можливостей для вибору. Це посилює тиск на уряди гнучко тлумачити трудові стандарти в умовах міжнародної конкуренції.
До того ж відбувається структурне зміщення балансу сил. У багатьох країнах за останні десятиліття рентабельність капіталу зросла швидше за зарплати. Водночас у низці країн скорочується рівень організованості працівників у профспілках. Ця тенденція не обов’язково означає погіршення життєвого рівня, але суттєво змінює переговорну спроможність.
Саме тут звучить попередження CSI. Організація вбачає зв’язок між зростаючою економічною концентрацією і слабшанням колективних трудових прав. Незалежно від того, чи повністю погоджуватись із цим діагнозом, питання балансу між економічною ефективністю та суспільним впливом лишається ключовим.
Демократії оцінюються не лише за вільними виборами чи незалежними судами. Не менш важливою є здатність громадян артикуляції інтересів і врівноваження влади. Право на страйк, автономія колективних договорів і свобода об’єднань — це більше ніж інструменти трудового права. Вони є частиною тієї демократичної інфраструктури, що мирно й інституційно опрацьовує суспільні конфлікти.
Коли ця інфраструктура руйнується, це зазвичай відбувається непомітно. Жодна демократія не похитнеться через обмеження одного страйку. Але постійне розмивання колективних прав поступово змінює політичну культуру. Працівник втрачає вплив, громадянське суспільство — простір для дій, а економічна влада стає важче контрольованою.
Глобальний індекс профспілок нагадує, що соціальні права — це не історична само собою зрозуміла річ. Їх треба постійно захищати, обґрунтовувати і пристосовувати до нових економічних реалій. Якщо цього не робити, в підсумку під загрозою опиняється не лише статус працівників, а й стійкість самих демократичних суспільств.
Автор: Андреас М. Брукер