Коли страх не минає: постраждалі від сексуального насильства бояться самі стати кривдниками

Париж – 12.07.2026: Це страх, який важко висловити, і саме тому він так тяжіє. Люди, які пережили сексуалізоване насильство в дитинстві, розповідають у нещодавньому репортажі Franceinfo про побоювання, що одного дня самі можуть порушити чужі межі. У центрі уваги не конкретний вчинок, а болісна підозра щодо самого себе – і питання, чи мусить пережите визначати подальше життя.

Постраждалі розповідають про сором, невпевненість у собі та підірвану самоповагу. Дехто уникає близькості, інші принципово ставлять під сумнів своє майбутнє батьківство або стосунки. Фахівці з психіатрії та психології описують цей страх повторення як особливо обтяжливий. Він може спотворювати сприйняття власних дій і заважати людям вибудовувати довіру до себе та інших.

Репортаж також посилається на висновки незалежної комісії CIIVISE, яка з 2020 року збирає свідчення людей, котрі в дитинстві зазнали інцесту або іншого сексуалізованого насильства. Комісія неодноразово чітко наголошувала, що наслідки не зникають із припиненням безпосереднього насильства. Вони впливають на здоров’я, стосунки, освіту та роботу – і потребують надійної довгострокової підтримки.

За даними CIIVISE, у Франції щороку жертвами сексуального насильства стають приблизно 160 000 дітей. Ця цифра описує суспільну проблему великого масштабу, за якою стоять окремі життєві історії. Комісія підкреслює, що захист не може обмежуватися лише кримінальним переслідуванням: вирішальними є також уважне вислуховування, безпечні місця для звернення та доступ до спеціалізованої психотерапевтичної допомоги.

Поточний матеріал не стосується окремого кримінального процесу й не називає обвинувачених. Його приводом став досвід дорослих постраждалих, які публічно розповідають про свій внутрішній біль. Саме ця перспектива змінює фокус: на передньому плані не нібито небезпечність жертв, а наслідки насильства, мовчання та браку підтримки.

У своїх рекомендаціях CIIVISE вимагає посилення профілактики, кращої підготовки фахівців і скоординованої системи допомоги для дітей, а також для дорослих, які пережили насильство в дитинстві. До цього також належить серйозне ставлення до тривожних сигналів і сприйняття свідчень дітей без недовіри. Комісія вважає це завданням школи, медицини, правосуддя, служб допомоги молоді та соціального оточення.

Ті, хто боїться завдати шкоди дитині або знає про загрозу, у Франції в разі гострої небезпеки можуть звернутися до поліції чи жандармерії за номером 17. Для дітей у небезпеці та дорослих, які турбуються про дитину, також передбачено безкоштовний номер 119. Отже, за страхом, який нині публічно описують, стоїть і чітке послання: звернення по допомогу є кроком до захисту – для себе та інших.