Французький журналіст Крістоф Глейз уже майже два роки перебуває під вартою в Алжирі. Тепер співробітник журналів So Foot та Society відкликав свою касаційну скаргу на семирічний вирок ув’язнення за нібито «підтримку тероризму». У юридичному сенсі цей крок означає остаточне визнання вироку. Втім, політично він може відкрити шлях до президентського помилування з боку глави алжирської держави Абдельмаджида Теббуна.
Це рішення знаменує помітний поворот у справі, яка давно стала символом напружених відносин між Францією та Алжиром. Водночас воно демонструє межі юридичного захисту в політично забарвлених процесах систем з авторитарним устроєм — і виявляє центральну роль президента як остаточного чинника влади в алжирській державі.
Журналіст між спортивним репортажем і державною безпекою
Крістоф Глейз прибув до Алжиру в травні 2024 року, щоб написати матеріал про Jeunesse Sportive de Kabylie (JSK), футбольний клуб із багатими традиціями з Кабілії. Цей регіон уже десятиліттями вважається чутливою територією для внутрішньої політики Алжиру. Кабілія, населена переважно берберами, неодноразово ставала місцем автономістських та опозиційних рухів.
У центрі обвинувачення перебувають контакти Ґлейза з представником «Руху за самовизначення Кабілії» (MAK). Алжирська влада закидає йому, що він у період між 2015 і 2017 роками спілкувався з функціонером цього руху. Однак, на думку багатьох спостерігачів, проблемною є хронологія: лише у 2021 році MAK був офіційно визнаний Алжиром терористичною організацією.
Таким чином, з юридичної точки зору постає питання про заборону зворотної дії кримінально-правових норм — один із основоположних принципів сучасної правової держави. Правозахисні організації та численні французькі медіа тому стверджують, що вирок ґрунтується на політично вмотивованому тлумаченні поняття тероризму. Звинувачення проти Ґлейза зрештою є частиною ширшої стратегії репресій щодо критичних голосів і кабільського питання.
Логіка відмови
Відмова від касаційної скарги на перший погляд видається парадоксальною. Обвинувачений добровільно відмовляється від останньої юридичної можливості оскаржити свій вирок. Насправді ж цей крок ґрунтується на чіткому політичному розрахунку.
Згідно з алжирським законодавством, президентське помилування може бути надане лише після того, як вирок набуде законної сили. Поки справа перебуває на розгляді касаційного суду, юридичний розгляд вважається незавершеним. Відмовою захист свідомо усуває останню формальну перешкоду для рішення про помилування.
Адвокат Еммануель Дауд говорив про необхідну «зміну курсу», аби «зберегти всі шанси на звільнення». За цим стоїть оцінка, що юридичний рівень у цій справі навряд чи ще обіцяє успіх. Натомість надія спрямована на політичне рішення.
Історично такий підхід аж ніяк не є незвичним. У численних авторитарних або напівавторитарних системах помилування слугують інструментом політичної гнучкості. Держава формально зберігає авторитет своєї юстиції, тоді як політичне керівництво водночас може зменшувати міжнародну напруженість.
Кабілія як вразливе місце Алжиру
Щоб зрозуміти жорсткість дій проти Глейза, необхідно враховувати значення Кабілії для алжирської держави. Від часу здобуття незалежності у 1962 році Алжир дотримується сильно централізованої державної доктрини. Регіоналістські або етнічно визначені рухи традиційно сприймаються з недовірою.
Спочатку MAK розвивався як політичний рух за більшу автономію Кабілії. Однак після масових протестів Хіраку з 2019 року уряд значно посилив свій курс у сфері безпеки. У 2021 році MAK офіційно було класифіковано як терористичну організацію. Відтоді держава дедалі частіше використовує антитерористичні закони також проти опозиціонерів, активістів і журналістів.
Міжнародні спостерігачі вбачають у цьому свідоме розширення поняття тероризму з метою політичного контролю. Amnesty International і «Репортери без кордонів» неодноразово звинувачували Алжир у використанні антитерористичних законів для обмеження свободи преси.
Тому справа Глейза зачіпає болючу тему. Для Алжиру йдеться не лише про іноземного журналіста, а й про демонстрацію державного суверенітету в політично вкрай чутливому регіоні.
Напружені відносини між Парижем і Алжиром
Ця справа також припадає на період винятково напружених франко-алжирських відносин. Хоча обидві країни пов’язані тісним економічним і суспільним взаємопереплетенням, політичні відносини залишаються позначеними історичними травмами.
Особливо конфліктними є три тематичні сфери.
По-перше, політика пам’яті навколо війни в Алжирі. Попри неодноразові спроби зближення за Еммануеля Макрона, колоніальне минуле залишається постійним предметом суперечок між двома державами.
По-друге, питання Західної Сахари спричиняє значну напруженість. Останнім часом Франція більше зблизилася з Марокко, що в Алжирі сприймається як стратегічна провокація.
По-третє, частішають випадки ув’язнення французьких або франко-алжирських діячів. Окрім Крістофа Глейза, міжнародну увагу привернув насамперед письменник Буалем Сансаль. Його арешт посилив у Франції сприйняття дедалі більшого посилення репресій в Алжирі.
У цьому контексті кожен окремий випадок набуває дипломатичного виміру. Французький уряд перебуває під тиском, щоб домогтися звільнення своїх громадян, водночас не провокуючи відкритої ескалації з Алжиром.
Чому помилування може бути привабливим для Теббуна
Для президента Абдельмаджіда Теббуна помилування могло б мати кілька переваг. У внутрішній політиці йому не довелося б публічно виправляти судову систему. Вирок формально залишився б чинним, що дозволило б державі зберегти жорстку лінію щодо MAK.
Натомість у зовнішній політиці можна було б надіслати сигнал про послаблення напруженості. Алжир уже багато років прагне міжнародних інвестицій, партнерств у сфері енергетики та дипломатичної стабільності — особливо відтоді, як Європа після російського нападу на Україну активніше шукає альтернативних постачальників газу.
Справа ув’язненого французького спортивного журналіста суттєво шкодить цьому іміджу. Мобілізація понад 300 французьких медіа, а також міжнародних організацій із захисту свободи преси посилила тиск на Алжир.
Тому президентське помилування відкрило б шлях до виходу зі ситуації зі збереженням обличчя. Це відповідало б відомій моделі алжирської політики влади: судова система формально зберігає свій авторитет, тоді як президент позиціонує себе як прагматичного арбітра.
Між верховенством права та політичною реальністю
Справа Крістофа Глейза наочно ілюструє напруження між юридичним формалізмом і політичною владою в Алжирі. Відкликання касаційної скарги є не стільки проявом примирення, скільки визнанням політичної реальності: у чутливих провадженнях зрештою вирішує не лише правова система, а й політична доцільність.
Чи скористається Теббун можливістю помилування, залишається відкритим питанням. Традиційно такі заходи часто здійснюються з нагоди національних свят або дипломатично важливих моментів. Тому спостерігачі припускають можливі кроки в найближчі місяці.
Для Крістофа Глейза відмова від останнього правового засобу означає ризиковане рішення: остаточне визнання спірного вироку в обмін на надію на політичне помилування. Таким чином його особиста доля остаточно стає частиною масштабнішої гри сил між державною безпекою, міжнародним тиском і крихкими відносинами між Францією та Алжиром.
Автор: П. Тіко