Кінематографічна суперечка навколо де Голля: що задокументовано про плани США щодо Франції у 1944 році

Париж — 15.07.2026: Друга частина фільму «La Bataille de Gaulle» знову розпалила історичну дискусію: чи хотіли Сполучені Штати підпорядкувати Францію прямому військовому управлінню під час визволення 1944 року і навіть територіально послабити країну? Відповідь, заснована на дослідженнях, є неоднозначною. Документально підтверджено масштабні американські міркування та глибокий конфлікт із Шарлем де Голлем. Однак існування затвердженого плану розчленування Франції довести неможливо.

У центрі перебуває концепція союзницької військової адміністрації для визволених територій, відома під абревіатурою AMGOT. Уряд США підготував адміністративні структури на випадок краху державного устрою у Франції. До них, зокрема, належали заздалегідь підготовлені банкноти. Де Голль вважав це загрозою французькому суверенітету й рішуче виступав проти цього проєкту.

Франклін Д. Рузвельт відчував значну недовіру до генерала. Президент США сумнівався в його демократичній легітимності й хотів не допустити, щоб де Голль перебрав політичне керівництво без згоди головних союзників. Однак ця позиція не означала автоматично, що Вашингтон прагнув назавжди керувати Францією як переможеною ворожою країною. Тому історики розрізняють військові сценарії на випадок непередбачених обставин, політичний тиск і конкретний план окупації.

Фундація Шарля де Голля зазначає, що Вашингтон зрештою визнав у липні 1944 року, що Французький комітет національного визволення може перебрати управління Францією. Це рішення було ухвалено після успіху висадки в Нормандії та до визволення Парижа. Подальша система Тимчасового уряду Французької Республіки утвердилася в країні; союзницьку військову адміністрацію не було створено.

Ідея, також представлена у фільмі, про буферну державу під назвою «Нова Валлонія» теж має історичне підґрунтя, проте її часто перебільшують. Згідно з нещодавно переосмисленими історичними інтерпретаціями, Рузвельт тимчасово розглядав реорганізацію кордонів між Францією, Бельгією, Люксембургом і Німеччиною. Ці міркування не були обов’язковими. Нова держава не виникла, і Францію не було територіально поділено після визволення.

Історик Олів’є В’євьорка також застерігає від тлумачення конфліктів між Рузвельтом і де Голлем як доказу твердо ухваленої політики окупації США. Його дослідження підкреслює, що союзники не відносили Францію до тієї самої категорії, що Німеччину чи Італію. Проте беззаперечним залишається те, що керівники США тривалий час зберігали скептичне ставлення до де Голля й не вважали його прихід до влади само собою зрозумілим.

Таким чином, фільм стискає реальні напруження в драматичну оповідь. Історична оцінка така: французький суверенітет був політично оспорюваним у 1944 році, але ані поділу Франції США, ані постійного іноземного управління Францією не було здійснено. Вирішальними стали здатність де Голля утвердитися, підтримка Руху Опору та швидке відновлення державних інституцій.