Назад

Nachrichten.fr · July 19, 2026

Макрон застерігає від передчасних прогнозів щодо президентських виборів 2027 року

Президент Франції Емманюель Макрон закликає спокійно ставитися до нинішніх опитувань щодо президентських виборів 2027 року. Під час спільної пресконференції з федеральним канцлером Фрідріхом Мерцом у Брюлі поблизу Кельна він наголосив, що опитування громадської думки відображають настрої, але аж ніяк не визначають результат виборів наперед. Його послання було таким: до дня голосування багато що може змінитися.

Макрон нагадав про власну історію політичного успіху. Влітку 2016 року лише небагато спостерігачів серйозно розраховували, що тодішній міністр економіки менш ніж за рік переїде до Єлисейського палацу. Президентська кампанія набула динаміки, яка зруйнувала чимало прогнозів. Саме цей приклад глава держави навів тепер. Політичні події рідко розвиваються прямолінійно, а часто нагадують річку з несподіваними поворотами.

На думку Макрона, ті, хто вже сьогодні називає беззаперечного переможця виборів 2027 року, не враховують численні чинники, що формують передвиборчу кампанію. З’являються нові кандидати, змінюються політичні альянси, економічні події раптово виходять на перший план, а міжнародні кризи зміщують пріоритети. Те, що сьогодні вважають імовірним, уже завтра може виглядати зовсім інакше.

Звертаючись до громадян, Макрон водночас говорив про довіру до демократії. Француженок і французів не слід постійно стикати з похмурими сценаріями. Натомість вони заслуговують на довіру, щоб самостійно ухвалити рішення на основі політичних дебатів до дня виборів. Ця думка червоною ниткою проходила через його виступ. Адже демократія живе тим, що вибори залишаються відкритими. Або, інакше кажучи: чого були б варті вибори, якби їхній результат був визначений за роки до голосування?

Передумови його заяв очевидні. Кілька актуальних опитувань громадської думки нині вказують на Марін Ле Пен як на явну лідерку серед можливих кандидаток і кандидатів на президентських виборах 2027 року. У різних сценаріях вона має найвищі показники підтримки як у першому турі, так і в можливих другому турах. Ці цифри вже кілька тижнів підігрівають політичну дискусію у Франції та привертають увагу далеко за межами країни.

Макрон хотів протиставити такому розвитку подій іншу перспективу. Опитування дають цікаві миттєві зрізи, однак не замінюють виборчого рішення. Між опитуванням і фактичним голосуванням минає багато місяців, протягом яких політичні теми набувають або втрачають значення. Одні особистості перевершують самих себе, інші втрачають підтримку. Політична сцена постійно рухається – і саме в цьому полягає суть демократичних виборів.

Під час пресконференції федеральний канцлер Фрідріх Мерц також висловився про політичне майбутнє Франції. На запитання, як Німеччина діятиме у разі можливої перемоги Марін Ле Пен, він відповів дипломатично. Берлін співпрацюватиме з будь-яким урядом, демократично обраним французькими громадянками й громадянами. Німеччина простягне Франції руку незалежно від результату виборів і продовжить тісну співпрацю.

Ця заява підкреслює особливе значення німецько-французького партнерства. Обидві країни вже десятиліттями вважають рушійною силою Європейського Союзу. Особливо з огляду на економічні виклики, міжнародні конфлікти та питання безпеки тісна координація між Парижем і Берліном залишається вкрай важливою. Імовірно, після виборів 2027 року це мало зміниться.

Для Емманюеля Макрона ця дискусія має також особистий вимір. Після двох послідовних термінів французька конституція не дозволяє йому знову балотуватися. Відповідно, політичні спостерігачі вже давно звертають погляд на можливого наступника. Втім президент закликає до терпіння. Офіційна виборча кампанія ще не розпочалася, а до ухвалення рішення залишається достатньо часу. Зрештою, хто влітку 2016 року міг подумати, що Емманюель Макрон лише за кілька місяців стане президентом Франції?

Своїм втручанням Макрон надсилає чіткий сигнал. Він хоче запобігти тому, щоб ранні опитування сприймали як незаперечну істину. Натомість він закликає довіряти демократичному процесу та нагадує, що політична історія часто пишеться саме тоді, коли цього майже ніхто не очікує.

Стаття M. Legrand