Саміт G7 в Евіані повністю був присвячений двом кризовим осередкам, які протягом років формують міжнародну політику: російській військовій агресії проти України та тривалій нестабільності на Близькому Сході. На заключній пресконференції президент Франції Еммануель Макрон скористався можливістю не лише підсумувати результати зустрічі, а й захистити власну зовнішньополітичну стратегію. Особливу увагу було приділено відносинам з президентом США Дональдом Трампом, чиє ставлення до України Макрон оцінив як помітний прогрес.
Зближення в питанні України
Найважливіше повідомлення французького президента стосувалося розвитку позиції США щодо України. Макрон переконаний, що Дональд Трамп нині ближчий до європейських поглядів, ніж кілька місяців тому.
Особливої уваги заслуговує особиста оцінка французького глави держави. Він підкреслив, що завжди довіряв Трампу і наголосив, що, незважаючи на деякі політичні розбіжності, американський президент зазвичай дотримується своїх обіцянок. Ця заява є примітною, оскільки між Парижем і Вашингтоном останніми роками неодноразово виникали напруження — у питаннях кліматичної політики, торгівлі та європейської системи безпеки.
З французької точки зору, ця динаміка свідчить про те, що Вашингтон чіткіше визнає відповідальність Москви за продовження війни і більш явно підтримує територіальну цілісність України. Для європейських країн це має значення, адже після повернення Трампа до Білого дому існувала побоювання, що Сполучені Штати можуть урізати свою підтримку Києву, залишаючи європейців сам на сам з фінансовим і військовим тягарем.
Єдність Заходу як стратегічна мета
Макрон підкреслив, що головним досягненням саміту стала консолідація західних демократій. Незважаючи на внутрішньополітичні відмінності, вдалося зберегти спільну позицію щодо Росії.
Країни G7 підтвердили підтримку України та обговорили подальші економічні заходи тиску на Москву, зокрема в енергетичній сфері, яка залишається ключовим джерелом доходів для російської держави. Також розглядалися шляхи розширення української оборонної промисловості та посилення можливостей ППО країни.
Для Франції ця єдність має не лише військове, а й політичне значення. Кремль з початку війни прагне використовувати розбіжності між західними країнами та втомленість у коаліції підтримки. Кожен прояв єдності G7 протидіє цій стратегії.
Макрон наголосив, що його дипломатія насамперед спрямована на те, щоб надовго утримати США на боці Європи. Трансатлантичне партнерство залишається фундаментом західного порядку безпеки, незважаючи на дебати про європейську автономію.
Близький Схід залишається геополітичним ризиком
Поряд з Україною великої уваги під час саміту було присвячено ситуації на Близькому Сході. Зустріч відбулася на тлі тривалих напружень між США та Іраном. Побоювання подальшої ескалації непокоїть як регіональних гравців, так і великі економіки світу.
Макрон виступив за стале врегулювання регіону, вказавши на особливу важливість Перської затоки та Ормузької протоки. Через ці прохідні шляхи проходить значна частина світового транспортування нафти та газу. Будь-яка військова ескалація могла б негайно вплинути на ціни на енергоносії, інфляцію та світові ланцюги поставок.
Франція традиційно підтримує політику збереження дипломатичних каналів навіть у складних конфліктах. Макрон підкреслив необхідність політичних переговорів, щоб запобігти розгортанню регіональних конфліктів. В умовах економічної невизначеності у багатьох промислово розвинених країнах ще один геополітичний шок був би важко подолати для світової економіки.
Суперечливий діалог з Дональдом Трампом
Ще одним ключовим питанням пресконференції було ставлення Макрона до Дональда Трампа. Французький президент знову опинився під критикою за надмірну поступливість щодо свого американського колеги.
Особливої критики зазнали святкові заходи саміту та подальша зустріч у Версалі. Супротивники Макрона звинувачували його в тому, що він завдяки символічним жестам піднімає статус Трампа. Президент категорично відкинув ці звинувачення.
На його погляд, успішна дипломатія полягає саме у підтримці діалогу навіть з важкими партнерами. Макрон нагадав, що ніколи не приховував розбіжності з Трампом. Водночас він вважає необхідним зберігати особисті канали спілкування, щоб мати вплив на політичні рішення.
Цей підхід відповідає давній традиції французької зовнішньої політики. Ще Шарль де Голль розглядав дипломати як інструмент комунікації з усіма значущими гравцями, незалежно від ідеологічних розбіжностей. Макрон явно продовжує цю лінію, прагнучи позиціонувати Францію як посередника та співрозмовника у все більш поляризованому світовому порядку.
Амбіції Франції як міжнародної впливової сили
Пресконференція стала також майданчиком для підкреслення лідерських позицій Франції у зовнішній політиці. Версаль Макрон явно визначив як інструмент французької дипломатії та символ національного впливу.
За цим стоїть стратегічна мета, яку Макрон відстоює з початку своєї каденції: Європа має діяти самостійніше у світі зростаючої суперечки між великими державами. Конкуренція між США і Китаєм дедалі більше визначає міжнародний устрій. Франція вбачає в цьому необхідність розширення європейської спроможності у сферах оборони, технологій, енергетики та промислової політики.
Концепція «стратегічної автономії» є ключовою у зовнішній політиці Франції. Вона означає не відмову від партнерства з США, а здатність Європи, у разі потреби, діяти незалежно. Війна в Україні виявила межі оборонних можливостей Європи та її тривалу залежність від американської військової підтримки.
Виступ Макрона в Евіані ясно демонструє основний двобій французької політики: з одного боку, Париж прагне тісної співпраці з Вашингтоном, з іншого — наполягає на більшій європейській автономії.
З погляду президента Франції, саміт G7 передусім досяг однієї мети: зберегти політичну єдність Заходу в час зростаючої невизначеності. Чи буде зближення Дональда Трампа з європейською політикою щодо України стабільним, поки неясно. Також залишається під питанням подальший розвиток ситуації на Близькому Сході, який і далі становить значні ризики для світової економіки.
Водночас очевидно, що Франція активно розвиватиме свою роль дипломатичної середньої сили. Макрон виступає як будівник мостів між Європою та США та як захисник дієздатної Європи. У міжнародному порядку, що дедалі більше позначається конфліктами та геополітичними суперництвами, цей балансування стане однією з головних викликів його залишку каденції.
Автор: П. Тіко