Сен-Клод, глибоко вкрите лісами долини Юри, протягом десятиліть було символом французької промислової історії. Місто жило своїми майстернями, фабриками для виготовлення люльок та пластикових виробів, обробкою алмазів і численними постачальниками для автомобільної галузі. Робота тут була більше ніж просто доходом – вона надавала ідентичність, згуртованість і гордість.
Сьогодні думку багатьох мешканців визначає інша фраза: „Ми платимо податки як усі інші.“ За цим стоїть просте, але нагальне питання: чому саме тут, здається, дедалі менше доходить державної підтримки?
Розвиток останніх років дає частину відповіді. За півтора десятиліття Сен-Клод втратив більше чверті свого населення. Там, де колись жили близько 12 000 людей, сьогодні місто налічує лише близько 8700 мешканців. Особливо сильно індустріальну базу вразила фінансова криза 2008 року. Підприємства закрились, робочі місця зникли, молодь поїхала.
Разом зі скороченням населення зменшились і доходи. Одночасно знизилася державна підтримка. Для муніципалітету, що і так бореться з структурними викликами, це стало подвійним ударом. Менше грошей означало менше простору для маневру – і менше можливостей зупинити тенденцію занепаду.
Ті, хто прогулюється Сен-Клодом, швидко помічають наслідки. Порожні квартири вздовж багатьох вулиць. Вітрини колишніх магазинів нагадують про кращі часи. У центрі міста торговці борються за клієнтів, а дискусії щодо паркування та доступності періодично загострюються. Це не яскраві ознаки криз, а численні маленькі знаки поступового занепаду.
Особливо болючим для багатьох мешканців стало закриття пологового відділення у 2018 році. З адміністративної точки зору це було рішення у сфері охорони здоров’я. Але для людей на місці воно мало значно більше значення. Пологове відділення символізувало близькість, безпеку і публічне забезпечення життєвих потреб. Його зникнення стало символом держави, яка поступово відходить від сільських регіонів.
Саме тут полягає суть проблеми.
Дебати у Франції часто зосереджені на великих метрополіях чи соціальних напруженнях у передмістях. Міста на кшталт Сен-Клода натомість часто залишаються поза увагою. Однак багато менших муніципалітетів у колишніх промислових регіонах мають подібний досвід: скорочення населення, зникнення публічних служб і тривогу через практично відсутнє політичне визнання.
Невдоволення, що виникає, має не лише економічний характер. Воно зачіпає розуміння демократії та рівності. Хто платить податки, очікує не тільки обов’язків, а й відповідних послуг. Лікарі, школи, налагоджене транспортне сполучення, культурні пропозиції та доступні адміністрації для багатьох громадян є невисловленою угодою між державою і суспільством.
Коли ці послуги поступово зникають, виникає враження зростаючої дистанції. Люди досі відчувають себе частиною республіки, але сумніваються, чи їхній регіон ще у пріоритетах держави.
Сен-Клод тому є символом багатьох місць у Франції. Місто нагадує, що рівність залежить не лише від законів і формулярів. Вона має бути відчутна у повсякденному житті – на вулицях, у школах, лікарнях і невеликих містах, які є хребтом країни.
Автор: C.H.