Менше ніж за рік до завершення другого терміну Еммануеля Макрона у Франції вже починається боротьба за його політичну спадщину. Поки політична дискусія дедалі більше зосереджується на президентських виборах 2027 року, колишні соратники глави держави намагаються закріпити останні десять років у максимально цілісному політичному наративі. Спеціально підготовлене досьє під назвою La France de Macron має задокументувати, класифікувати та захистити реформи минулих двох термінів.
Ініціатива демонструє, що боротьба за історичну оцінку років за Макроном уже давно розпочалася. Адже, хоча за конституцією Еммануель Макрон не може балотуватися повторно, його політична спадщина, ймовірно, буде формувати внутрішню політику Франції ще протягом років.
Політична спадщина поза Єлисейським палацом
Досьє не було офіційно опубліковане Єлисейським палацом. Насправді воно походить від кількох колишніх працівників і радників президента, які прагнуть подати його каденцію у ретроспективі як єдиний реформаторський проєкт. Мета — представити всебічний підсумок заходів, реалізованих з 2017 року, і водночас протистояти численним звинуваченням, які супроводжували Макрона під час його президентства.
Йдеться не лише про перелік окремих реформ. Скоріше, так званий макронізм має бути описаний як самостійна політична епоха — з чіткою стратегічною ідеєю: посилення французької незалежності.
На думку авторів, цей мотив простежується практично в усіх політичних проєктах останніх років — від економічної конкурентоспроможності через енергетичну політику до оборонної та промислової політики.
Економіка як основа підсумку
Економічна політика оцінюється особливо широко. У досьє підкреслюють зниження безробіття, численні розміщення компаній та посилення реіндустріалізації Франції. Після років скорочення промислових робочих місць з’явилися нові заводи, зокрема в галузях технологій акумуляторів, електромобільності, виробництва напівпровідників та фармацевтичної промисловості.
Атрактивність Франції для міжнародних інвесторів також оцінюється як успіх. Франція неодноразово займала провідні позиції в європейських рейтингах за обсягом прямих іноземних інвестицій. Податкові реформи, скасування податку на багатство щодо фінансових активів, а також масштабні інвестиційні програми мали на меті зміцнити економічну привабливість країни та зробити її міжнародно конкурентоспроможною.
З погляду прибічників Макрона ці події позначають фундаментальну зміну курсу в порівнянні зі стратегіями економічної політики попередніх урядів.
Енергетика, оборона та стратегічна суверенність
Ще одним пріоритетом є стратегічна самостійність Франції. Автори звертають увагу на розширення ядерної енергетики, нові інвестиції в відновлювані джерела енергії, а також на масштабні заходи щодо забезпечення енергопостачання після початку російського агресивного вторгнення проти України.
Водночас Франція значно інвестувала у свої збройні сили. Оборонний бюджет було кілька разів збільшено, започатковано нові програми озброєнь, а французьку роль у межах європейської безпекової архітектури посилено. У той же час Макрон неодноразово виступав за більшу стратегічну автономію Європи — концепцію, яка особливо набрала ваги після геополітичних напружень останніх років.
У досьє також цифрові технології, штучний інтелект та виробництво напівпровідників представлені як складові всеосяжної стратегії технологічної суверенності.
Складний шлях до історичного осмислення
Однак публікація відбувається зовсім не в політичному вакуумі. Навпаки, вона припадає на період, коли вже багато потенційних послідовників Макрона позиціонуються в межах політичного центру. Без чинного президента як повторного кандидата починається дискусія про те, які уроки слід винести з минулого десятиліття.
У цьому контексті досьє служить не лише для ретроспективи. Воно водночас намагається визначити політичні рамки для періоду після Макрона. Послання таке: реформи останніх років не слід розглядати як сукупність окремих заходів, а як довгостроковий проєкт модернізації Франції.
Таким чином виникає ідеологічний фундамент, до якого могли б апелювати можливі послідовники в ліберальному та проєвропейському таборі.
Підсумок із значним потенціалом конфлікту
Чи витримає така інтерпретація перевірку часом — невідомо. Майже жоден французький президент П’ятої республіки не поляризував суспільство так, як Еммануель Макрон.
Його прихильники вказують на глибокі структурні реформи ринку праці, пенсійної системи, а також на економічну модернізацію, яка, на їхню думку, зробила Францію стійкішою до міжнародних криз. Також порівняно стійкий розвиток ринку праці та повернення промислових інвестицій вважаються ними сталими успіхами.
Критики ж, натомість, нагадують про найважчі кризи його президенства. Протести руху ‘жовтих жилетів’ потрясли країну на місяці й виявили глибоку суспільну поляризацію. Суперечлива пенсійна реформа спричинила масові протести і була проведена без голосування в парламенті. Додалися політична блокада після втрати абсолютної більшості в Національних зборах, а також несподіване розпуск парламенту в 2024 році, наслідки якого й досі впливають на французьку політику.
Саме ці події для багатьох французів формують образ останніх років так само сильно, як економічні показники чи зовнішньополітичні ініціативи.
Боротьба за політичну спадщину Еммануеля Макрона тільки починається. Досьє La France de Macron — це менше підсумковий огляд і більше початок боротьби за тлумачення президентства, яке глибоко змінило Францію. Чи врешті переможе оповідь про успішну модернізацію, чи версія про президента, який одночасно реформував і поляризував країну, визначатиметься не лише істориками. Політична дискусія до президентських виборів 2027 року, ймовірно, суттєво вплине на те, як так звана декада Макрона буде запам’ятована.
Автор: P. Tiko