Катастрофи створюють політичний тиск щодо необхідності діяти. Щойно полум’я згасло, починаються дебати про програми відбудови, нові правила та державну допомогу. Цей механізм зрозумілий, однак він несе ризик того, що рішення ухвалюватимуться під впливом моменту. Саме від цього застерігає Дідьє Шотар, мер невеликої громади Саумос у департаменті Жиронда, звідки наприкінці липня поширилася одна з найруйнівніших лісових пожеж в історії Франції. У відкритому листі до президента Емманюеля Макрона, депутатів і представників держави він закликає сприймати катастрофу не лише як кризу, яку потрібно якомога швидше подолати, а як переломний момент, що вимагає докорінної переоцінки підходів до ландшафту, клімату та територіального розвитку.
Слова мера навмисно прості, і саме завдяки цьому вони справляють враження. “Природа закликає нас до порядку”, – пише Шотар. Це речення обходиться без будь-якого драматичного перебільшення, але все ж описує суть проблеми. Лісові пожежі постають не як ізольоване лихо, а як прояв процесу, що вже роками непокоїть Францію. Триваліші періоди посухи, зростання температур і дедалі більш висушена рослинність змінюють умови, у яких ліси, сільське господарство та сільські території мають існувати надалі.
Критика політичного автоматизму
Примітним є не стільки посилання на зміну клімату, скільки політичний висновок, який робить із цього Шотар. Його критика не спрямована проти держави, як і не проти оголошених програм допомоги. Натомість він ставить під сумнів політичний автоматизм, із яким зазвичай реагують на надзвичайні події: Париж ухвалює рішення, регіони їх виконують.
Така логіка може обіцяти ефективність у централізовано організованих державах. Проте вона досягає своїх меж там, де рішення залежать від особливостей конкретної території. Ліси різняться так само, як ґрунти, водний баланс чи сільськогосподарські структури. Те, що видається доцільним для одного регіону, в іншому може виявитися непридатним.
Тому Шотар формулює думку, що виходить далеко за межі конкретного приводу: “Ми не вимагаємо, щоб ви ухвалювали рішення замість нас. Ми вимагаємо, щоб ви вислухали нас, перш ніж ухвалювати рішення”.
Це заклик проти французького централізму, хоча він прямо його не називає. Вимога спрямована на інші відносини між державою та громадами – не як на конкуренцію, а як на партнерський розподіл праці.
Місцеві знання як політична передумова
Франція має тривалу традицію централізованого державного планування. Вона належить до визначальних елементів П’ятої республіки й у багатьох сферах забезпечила країні стабільність. Водночас уже багато років зростає усвідомлення, що складні виклики неможливо розв’язати лише з міністерств столиці.
Саме після природних катастроф мери, лісівники, фермери та мешканці часто володіють тим практичним знанням, яке важко відобразити в адміністративних процедурах. Вони знають водотоки, вітрові умови, розвиток рослинності та вразливі місця своїх ландшафтів. Це знання не замінює наукової експертизи, однак вирішальним чином її доповнює.
Коли Шотар відкидає додаткові нормативні правила, розроблені “далеко від місцевої реальності”, його критика спрямована не стільки проти регулювання, скільки проти політики, яка нехтує місцевим досвідом на користь абстрактних моделей.
Відбудова як політичний вибір курсу
Справжня цінність відкритого листа полягає в його довгостроковій претензії. Шотар вимагає не лише відбудови зруйнованої інфраструктури чи фінансової підтримки постраждалих громад. Він розглядає пожежі як привід замислитися над моделлю розвитку цілих регіонів.
Йдеться про питання, що виходять далеко за межі Жиронди. Як надалі слід управляти лісами, щоб вони стали стійкішими до спеки та посухи? Яку роль відіграє управління водними ресурсами? Як поєднати біорізноманіття, лісове господарство та сільське господарство? І які наслідки це має для територіального планування регіону, що дедалі більше страждає від екстремальних кліматичних явищ?
На ці питання неможливо відповісти за кілька тижнів. Саме тому мер застерігає від перетворення своєї громади на полігон для короткострокових рішень. Після катастрофи велика спокуса якомога швидше продемонструвати помітні політичні результати. Однак сталі рішення рідко виникають під тиском суспільних очікувань.
Дебати загальнонаціонального значення
Час для відкритого листа обрано не випадково. Поки уряд готує відбудову, а візити міністрів до Жиронди вже анонсовано, Шотар намагається розширити політичний горизонт. Його втручання стосується не стільки окремих заходів, скільки способу, у який ухвалюються рішення.
У цьому й полягає справжнє політичне значення його листа. Він поєднує безпосередній досвід природної катастрофи з принциповим питанням про організацію державних дій. Франція тут є показовим прикладом для багатьох європейських держав, які через зростання кількості екстремальних погодних явищ постають перед подібними викликами: адаптація до зміни клімату потребує національних стратегій, однак їхнє впровадження можливе лише там, де серйозно сприймають регіональний досвід і відповідальність громад.
Пожежі в Саумосі не лише знищили тисячі гектарів лісу. Вони також зробили видимими межі такого розуміння політики, яке прагне долати кризи передусім адміністративними засобами. Відкритий лист одного мера сам по собі навряд чи багато що змінить. Проте він нагадує, що стала політика полягає не лише в умінні діяти швидко, а й у здатності слухати тих, кому доводиться тривало нести наслідки політичних рішень.
Андреас М. Брукер