Майже жоден термін за останні роки не поляризував європейську міграційну дискусію так сильно, як “реміграція”. Те, що спочатку було лозунгом невеликих ідентитарних груп, тепер стало сталим елементом політичного словника різних правопопулістських і праворадикальних партій. У той час як прихильники під цим розуміють послідовне повернення мігрантів, зобов’язаних виїхати, критики бачать у ньому політичну концепцію, яка значно виходить за межі чинного міграційного права й ставить під сумнів базові принципи демократичної правової держави. Ця дискусія наочно показує, як політичні терміни з ідеологічних периферій поступово потрапляють у публічний дискурс.
Походження в ідентитарному русі
Термін “реміграція” виник на початку 2010-х років у межах європейського ідентитарного руху. Особливо у Франції, Австрії та Німеччині організації на зразок нині забороненої Génération Identitaire підхопили цей термін і зробили його центральною частиною своєї політичної стратегії. Ідеологічно концепція спирається на уявлення так званої “Нової правиці”, яка з 1970-х років намагається поставити культурну ідентичність та етнічну приналежність у центр політичних дебатів.
Спочатку реміграція означала повернення мігрантів до їхніх країн походження. Згодом це поняття поступово розширилося. У публікаціях і програмних документах різних ідентитарних акторів воно вже не стосувалося виключно осіб, зобов’язаних виїхати, або відхилених прохачів притулку. Частково до нього почали включати також іноземців із постійним правом на проживання, натуралізованих громадян або навіть людей, народжених у Європі з міграційним походженням, якщо відповідні представники вважали їх культурно недостатньо інтегрованими.
<p Саме це зміщення змісту пояснює, чому термін виходить далеко за межі традиційних вимог щодо жорсткішої імміграційної політики.Стратегічно обраний термін
До політичного успіху поняття реміграції значною мірою спричинив і його мовний ефект. На відміну від термінів на кшталт “масове вигнання” або “депортація”, реміграція звучить порівняно нейтрально й технічно. Назва створює враження впорядкованої політики повернення і часто асоціюється з програмами добровільного виїзду або фінансової допомоги для повернення.
Фахівці з комунікацій звертають увагу на те, що політичні терміни часто свідомо підбирають, щоб мовно пом’якшити спірний зміст. Саме тому критики сприймають цей вислів як стратегічний евфемізм. У багатьох програмних текстах ідентитарних рухів містяться уявлення, які значно виходять за рамки добровільних програм повернення і вимагали б глибоких змін у законодавстві про громадянство та перебування.
Різні значення терміна додатково ускладнюють предметну дискусію, бо під одним і тим же словом різні політичні актори розуміють дуже різні концепти.
Німеччина як центр суперечок
Особливо гостро питання реміграції обговорювали на початку 2024 року в Німеччині. Ініціатором стала розслідувальна редакція Correctiv про зустріч у Потсдамі, в якій брали участь представники ідентитарного руху, підприємці та особи з оточення Alternative für Deutschland (AfD).
За даними розслідування, там були представлені концепти, які під поняттям реміграції передбачали виїзд або висилку дуже великої кількості людей — серед них навіть німецькі громадяни з міграційним минулим. Публікація викликала по всій країні значну політичну реакцію. У наступні тижні в багатьох німецьких містах відбулися демонстрації — мільйони людей вийшли, протестуючи проти правого екстремізму та можливої радикалізації політичних позицій.
Натомість AfD заявила, що вона передусім виступає за послідовнішу депортацію осіб, зобов’язаних виїхати, і заперечила низку тверджень щодо змісту та значення цієї зустрічі. Однак події все одно спричинили інтенсивну дискусію про межі легітимної міграційної політики та про вплив праворадикальних ідеологій на парламентські партії.
Поширення в Європі
Термін уже давно не обмежується лише Німеччиною. В Австрії реміграція використовується окремими політиками Freiheitlichen Partei Österreichs (FPÖ). У Бельгії та Нідерландах цей вираз протягом багатьох років входить до лексикону різних націоналістичних та ідентитарних груп.
У Франції поняття поширене переважно в середовищі ідентитарного руху та окремих представників націоналістичної правиці. Партія Rassemblement National використовує його значно обережніше. Натомість вона здебільшого говорить про обмеження міграції, посилений контроль зовнішніх кордонів, пріоритет національних інтересів або депортацію іноземців, які вчинили злочини.
Ці відмінності підкреслюють, що навіть усередині правих партій немає єдиної дефініції цього терміна.
Чому концепція здобуває підтримку?
Зростання поширення цього поняття припадає на період, коли міграція є однією з провідних політичних тем у Європі. Від кризи 2015 року питання імміграції, інтеграції та політики притулку постійно перебувають у центрі інтенсивних суспільних дискусій.
Кілька факторів сприяють привабливості відповідних вимог. Серед них — посилення міграційних потоків до Європи, проблеми інтеграції в окремих районах міст, ісламські терористичні акти останніх років, дискусії про національну ідентичність, а також економічна і соціальна невпевненість. Додатково до цього великий вплив мають соціальні мережі, через які політичні гасла можуть у короткий час поширюватися по всій Європі.
Для прихильників реміграція є шляхом до збереження національної ідентичності, суспільної згуртованості й внутрішньої безпеки в довгостроковій перспективі. Противники ж вбачають у ній концепцію, яка важко сумісна з фундаментальними принципами ліберальних демократій. Вони, зокрема, посилаються на принцип рівності, захист від дискримінації та права, пов’язані з громадянством.
Термін без юридичного визначення
Однією з основних причин постійної суперечки є те, що реміграція не має юридичного визначення. На відміну від висилки, депортації чи добровільного повернення, для цього поняття ні в європейському, ні в національному праві не існує суворого визначення.
Залежно від політичного контексту реміграція може означати дуже різні речі. Дехто розуміє під нею виключно депортацію осіб, які перебувають нелегально, або повернення відхилених прохачів притулку. Інші включають у поняття добровільні програми повернення з фінансовою підтримкою. У найрадикальніших інтерпретаціях термін охоплює також людей із постійним правом на проживання або навіть громадян, чию належність до суспільства ставлять під сумнів.
Ця семантична нечіткість суттєво сприяє тому, що дискусія часто відбувається повз одна одну. Поки одні актори використовують термін як синонім послідовного застосування існуючого права, інші пов’язують із ним радикальні суспільно-політичні уявлення.
Реміграція стала скоріше ідеологічним маркером, ніж чітко окресленою політичною програмою. Її еволюція наочно демонструє, як поняття з спочатку невеликих політичних середовищ поступово входять у ширші суспільні дебати. Водночас суперечка показує, яке значення має мова у міграційній політиці. За окремими словами часто стоять дуже різні уявлення про громадянство, національну ідентичність, інтеграцію та роль держави. Саме тому дискусія про реміграцію, ймовірно, залишатиметься центральною темою європейської політики й надалі.
Автор: P. Tiko