Дебати навколо російської журналістки та колишньої очільниці RT-France Ксенії Федорової стають у Франції політичною проблемою, яка виходить далеко за межі однієї посвідки на проживання. У центрі уваги – очевидна суперечність у французькій політиці щодо Росії: поки Париж від початку російської агресії проти України дотримується особливо жорсткої лінії стосовно російських мереж впливу, одна з найбільш відомих представниць колишнього державного російського телеканалу RT продовжує безперешкодно жити у Франції — маючи при цьому довгостроковий статус проживання.
Те, що на перший погляд виглядає як адміністративна процедура, тепер зачіпає фундаментальні питання внутрішньої та зовнішньої політики Франції: наскільки послідовно держава може протидіяти ймовірним пропагандистським мережам, не порушуючи принципи правової держави? Де проходить межа між політичним впливом і легітимним вираженням думки? І яку роль відіграють медіа холдингу Bolloré у поширенні суперечливих геополітичних наративів?
Виявляється політична непослідовність
Від лютого 2022 року, коли Росія вторглася в Україну, Франція є однією з європейських країн, які особливо пильно стежать за російськими операціями впливу. Тоді Європейський Союз запровадив санкції проти кількох російських державних ЗМІ, зокрема проти RT France. Аргументом було те, що ці медіа є частиною державного інформаційного апарату, який комунікаційно підтримує російську військову агресію.
З точки зору уряду Франції закриття RT France було не лише рішенням у сфері медіа, а й сигналом у сфері безпеки. Париж хотів показати, що дезінформація та іноземний вплив не можна розглядати як звичайну журналістську діяльність.
На цьому тлі факт, що Ксенія Федорова продовжує жити у Франції та навіть нібито отримала у 2024 році десятирічну посвідку на проживання, важко політично виправдати. Критики ставлять питання: як людина, яка роками очолювала заборонений тепер телеканал, могла водночас отримати від французьких органів дозвіл на довгострокове проживання?
Ця очевидна суперечність викликала в уряді значне занепокоєння. Питання стоїть не тільки в тому, чи було це політично розумним рішенням, а й у тому, як така адміністративна дія взагалі могла відбутися.
Втручання міністра закордонних справ
Дилема набула нових масштабів завдяки публічним заявам міністра закордонних справ Франції Жана-Ноеля Барро. Назвавши відкрито Федорову «пропагандисткою» та звинувативши її у поширенні кремлівських наративів, він перевів дебати з адміністративного рівня на політичний.
Такі висловлювання мають серйозні наслідки. Коли член уряду публічно пов’язує людину з державною пропагандою, виникає закономірне запитання, чому ця ж людина одночасно має гарантований статус проживання.
Це посилило тиск на уряд. Зараз він мусить не просто пояснювати адміністративний процес, а й захищати загальну лінію у протидії російським мережам впливу.
Цей випадок ілюструє відому проблему сучасних демократій: безпекові та зовнішньополітичні оцінки не завжди можна безпосередньо трансформувати у юридичні або адміністративні заходи. Те, що політично неприпустимо, не обов’язково є підставою для застосування санкцій у сфері імміграційного права.
Кар’єрне зростання у медіасвіті Bolloré
Особливо примітною є професійна кар’єра Федорової після закриття RT France. Замість того, щоб піти з публічного поля, їй вдалося успішно інтегруватися у французький медіаринок.
Вона регулярно з’являється у медіа, які пов’язують з підприємцем Вінсеном Боллорé, зокрема CNews та Europe 1. Таким чином вона й надалі має значне громадське охоплення.
Для уряду це створює додаткові проблеми. Якщо RT France визнали інструментом російського впливу, то Федорова тепер працює в межах усталеного французького медіахолдингу. Тому заходи проти її публічної присутності було б набагато важче аргументувати, ніж санкції проти іноземного державного телеканалу.
Водночас критики вже багато років звинувачують медіа Bolloré у цілеспрямованому посиленні суперечливих позицій і наданні великої платформи особам із поляризуючими поглядами. У цій дискусії Федорова часто наводиться її опонентами як приклад.
Делікатне питання свободи слова
Мабуть, найчутливішим аспектом цієї справи є питання свободи слова. Франція традиційно вважає себе країною з особливо розвитою республіканською культурою дебатів. Тому втручання у свободу висловлювань розглядаються надзвичайно критично.
Саме це аргументує і Федорова. Вона позиціонує себе як жертва політичної ізоляції й вказує на проблематичне, з її точки зору, змішування політичних позицій і журналістської діяльності.
Для уряду це створює дилему. Будь-яка спроба вплинути на неї може бути тлумачена політичними опонентами як обмеження свободи слова. Особливо консервативні та праві ЗМІ, ймовірно, подадуть такий крок як доказ ідеологічного контролю над публічним дискурсом.
Якщо ж уряд взагалі утримається від реакції, він ризикує звинуваченнями у відсутності послідовності у боротьбі з російськими мережами впливу.
Ця напруга між політикою безпеки та правами свободи належить до ключових викликів західних демократій з початку війни в Україні. Франція у цьому питанні далеко не однакова — подібні дебати ведуться й у Німеччині, Великій Британії та інших європейських країнах.
Відкриті питання у сфері адміністрації
Окрім політичного виміру, справа викликає й питання адміністративного права. Франція в останні роки неодноразово обмежувала або не продовжувала дозволи на проживання, коли влада підозрювала будь-які загрози громадському порядку.
На цьому фоні надання довгострокової посвідки на проживання такій суперечливій особі виглядає незвичайним. Зараз обговорюють, які саме відомства брали участь у рішенні і які критерії були застосовані.
Йдеться менше про саму Федорову, а більше про функціонування державних процедур. Якщо різні органи державної влади роблять суперечливі висновки, це свідчить про проблеми координації у держапараті.
Таким чином справа перетворюється на дискусію про ефективність державного управління — тему, що у Франції є особливо чутливою через сильну централізацію політичної системи.
Уряд Франції опинився у ситуації, яку не можна вирішити простими політичними меседжами. Справа Ксенії Федорової поєднує одразу три дуже чутливі теми: протидію російським спробам впливу, захист свободи слова та зростаюче значення ідеологізованих медіаландшафтів.
Саме це накладання робить ситуацію настільки небезпечною. Якби йшлося лише про імміграційне право, справа навряд чи вийшла б за межі адміністрації. Якби це була чисто медіаполітична справа, уряд міг би посилатися на чинні європейські рішення. Але поєднання обох рівнів створює суперечність, яку політично дуже важко врегулювати.
Для президента Еммануеля Макрона та його уряду головною проблемою є не стільки особа Ксенії Федорової, скільки довіра до їхньої політики щодо Росії. Цей випадок яскраво демонструє, наскільки складно демократичним державам розрізняти легітимне вираження думки, політичний вплив і національні інтереси безпеки. Поки ці питання залишаються без відповіді, справа триватиме у центрі уваги французької політики.
Автор: Андреас М. Брукер