Слова Жан-Ноеля Барро були незвично різкими. Коли французький міністр закордонних справ назвав продовження ізраїльських військових операцій на півдні Лівану «серйозною помилкою», це було більше ніж дипломатичне невдоволення. Це був сигнал, що Париж тепер вважає розвиток подій на півночі Ізраїлю стратегічним ризиком для всього регіону.
Франція традиційно належить до західних країн, які відкрито визнають безпекові інтереси Ізраїлю. Особливо цікаво тепер відкрите формулювання критики щодо розширення ізраїльської присутності на лівацькій території. Уряд Франції, очевидно, вважає, що настав момент, коли військова логіка самооборони конфліктує з принципами територіального суверенітету та регіональної стабільності.
Нова тональність у французькій дипломатії
Фраза Барро «нічого не може виправдати продовження ізраїльських військових операцій у Лівані» суттєво відрізняється від раніше обережної мови французької дипломатії. Париж від початку ескалації намагався водночас підтримувати дві позиції: визнавати право Ізраїлю на самооборону і наполягати на дотриманні міжнародного права.
Характеризуючи ізраїльську стратегію як «faute majeure» (серйозну помилку), Франція частково відходить від цієї врівноваженої позиції. Вибір слів свідчить, що французьке керівництво вже не бачить у цих діях лише військову відповідь на атаки Хезболли, а розглядає ризик тривалої зміни балансів сил на півдні Лівану.
Для французьких дипломатів важливіша не безпосередня військова ситуація, а політична перспектива після конфлікту. Існує занепокоєння, що довгостроковий ізраїльський контроль над стратегічними районами може спричинити нові напруженості і значно ускладнити умови для майбутньої стабілізації Лівану.
Ліван як зона впливу Франції
Мало яка європейська країна так тісно історично пов’язана з Ліваном, як Франція. Відносини сягають часів французького мандату після Першої світової війни. До сьогодні Париж вважає себе важливим покровителем країни та ключовим посередником між різними політичними та релігійними групами.
Ця історична близькість пояснює, чому Франція чутливіше реагує на події в Лівані, ніж інші європейські держави. Економічний крах країни з 2019 року, політичний параліч інституцій та постійна безпекова криза значно звузили можливості Бейрута.
З погляду Парижа, подальша ескалація наражає на небезпеку й без того крихку стабільність країни. Франція в останні роки вкладала значні дипломатичні ресурси у підтримку реформ у Лівані, стабілізацію державних інституцій та зміцнення ліванської армії. Тривалий військовий конфлікт на півдні країни міг би звести ці зусилля нанівець.
Страх масштабного регіонального конфлікту
За французькими попередженнями стоїть також страх ширшої регіональної ескалації. Конфлікт між Ізраїлем та Хезболлою давно перестав бути лише двостороннім.
Шіітське ополчення вважається найважливішим союзником Ірану на Близькому Сході. Кожне розширення бойових дій несе ризик залучення у конфлікт інших учасників. Для європейських країн такі події мали б серйозні наслідки для безпеки.
Війни у секторі Газа та напруженість між Ізраїлем та Іраном вже продемонстрували, як швидко локальні конфлікти можуть розширюватися до регіонального рівня. Франція побоюється, що загострення ізраїльської військової присутності в Лівані може запустити цей процес знову.
До цього додається занепокоєння через міжнародне судноплавство і енергопостачання. Великій військовій конфронтації в східному Середземномор’ї безпосередньо загрожують європейські інтереси та можуть спричинити економічні потрясіння.
Значення територіального суверенітету
У центрі французьких аргументів лежить принцип державного суверенітету. Париж наголошує, що територіальна цілісність Лівану має визнаватися незалежно від загроз з боку Хезболли.
Цей аргумент має вагу для Франції також тому, що тісно пов’язаний з міжнародним порядком, який європейські країни відстоюють вже десятиліттями. З французької точки зору, право на самооборону не має перетворюватися на постійне право на військовий контроль чужої території.
Ця дискусія нагадує про попередні конфлікти на Близькому Сході, де питання військової безпеки та територіальної цілісності стикалися одне з одним. Франція намагається зайняти позицію, яка з одного боку визнає безпекові потреби Ізраїлю, а з іншого – захищає існуючі норми міжнародного права.
Цей підхід також відповідає традиційній французькій зовнішній політиці, яка вбачає у багатосторонніх інституціях та міжнародних нормах ключові інструменти глобальної стабільності.
Рада Безпеки як дипломатичний важіль тиску
У цьому контексті розуміється вимога щодо скликання термінового засідання Ради Безпеки ООН. Франція хоче повернути суперечку з виключно військової площини у дипломатику.
Як постійний член Ради Безпеки, Париж має змогу привернути міжнародну увагу до ситуації і збільшити політичний тиск на учасників конфлікту. Хоча ухвалення конкретних рішень не гарантоване через відомі блокування в цьому органі, сам факт скликання засідання має значну символічну вагу.
Для Франції це також можливість проявити себе як незалежного актора зовнішньої політики. У той час як Сполучені Штати традиційно вважаються головним союзником Ізраїлю, Париж вже кілька років намагається сформувати власну європейську політику на Близькому Сході.
Нинішня ініціатива свідчить, що попри зменшення впливу Франція продовжує претендувати на роль посередника в регіоні.
Складна тонка межа
Заява Жан-Ноеля Барро врешті-решт окреслює зростаючі напруження у французькій політиці щодо Близького Сходу. Париж намагається одночасно досягнути кілька частково суперечливих цілей: підтримати безпеку Ізраїлю, стримати військову міць Хезболли, обмежити вплив Ірану й водночас захищати територіальну цілісність Лівану.
Тримати цей баланс стає дедалі складніше з кожним рівнем ескалації. Останні заяви французького міністра закордонних справ свідчать, що уряд переконаний – Ізраїль переходить політичну межу своєю стратегією в Лівані. Чи матиме ця критика реальний вплив на поведінку сторін конфлікту – поки відкрито.
Проте одне безсумнівно: Франція й надалі розглядає Ліван як ключову державу для стабільності на Близькому Сході. Незвично різка реакція з Парижа демонструє глибокі побоювання, що військова операція може перерости у довгостроковий геополітичний конфлікт із наслідками далеко за межами Лівану.
Автор: Андреас М. Брукер