Французьке національне свято 14 липня 2026 року стало значно більшим, ніж традиційний військовий парад на Єлисейських полях. Під час військового параду Емманюель Макрон удесяте й востаннє як президент країни прийняв парад, водночас символічно завершивши свою роль верховного головнокомандувача французьких збройних сил. Захід перетворився на вражаючу демонстрацію французької військової могутності та європейської згуртованості. Послання було однозначним: Франція вважає себе провідною військовою державою Європи й за умов зміненої геополітичної ситуації претендує на центральну роль у гарантуванні безпеки континенту.
Ще напередодні Єлисейський палац оголосив, що це національне свято має стати “історичним”. У своєму традиційному зверненні до збройних сил Макрон говорив про “стратегічне пробудження Європи”. І справді, парад суттєво відрізнявся від попередніх. Замість того щоб насамперед плекати військові традиції, у центрі уваги опинилися сучасні реалії політики безпеки.
Європа виходить у центр постановки
Уперше почесним гостем параду стала не окрема держава, а так звана “коаліція охочих” – ті держави, які підтримують Україну у військовій та політичній сферах. До Парижа прибули близько тридцяти глав держав і урядів. Серед них були президент України Володимир Зеленський, генеральний секретар НАТО Марк Рютте, а також численні керівники європейських урядів. Разом вони спостерігали за парадом із почесної трибуни на площі Згоди.
Уже початок став політичним сигналом. Солдати з 35 держав-партнерів відкрили урочисту процесію Єлисейськими полями. Майже 500 військовослужбовців союзних збройних сил спільно пройшли центром Парижа, символізуючи європейське єднання. Особливо пильно стежили за появою українських військових, яких глядачі вітали тривалими оплесками.
Парад безпосередньо продовжив події попереднього дня, коли Париж приймав саміт держав-прихильників України. Так дипломатія та військова символіка злилися в навмисно поставлену демонстрацію європейської рішучості.
Рекордна участь підкреслює претензію на лідерство
Політичні претензії підкреслювали й масштаби військового параду. Загалом Єлисейськими полями пройшли 6686 військовослужбовців. До них долучилися 315 військових машин, серед яких численні броньовані системи, 98 літаків, 31 гелікоптер, а також 193 коні Республіканської гвардії. Таким чином, це був найбільший військовий парад за президентства Макрона.
У небі авіашоу традиційно відкривала Patrouille de France. За нею пролетіли винищувачі, транспортні літаки та гелікоптери французьких збройних сил, а також повітряні судна кількох європейських партнерів. Особливу увагу привернули два винищувачі Mirage з українськими курсантами на місцях других пілотів – ще один символ військової співпраці.
На землі французька армія представила свої найсучасніші системи озброєння. Танки Leclerc, артилерійські системи Caesar, машини Griffon і Jaguar, а також сучасні безпілотники продемонстрували технологічну трансформацію французьких збройних сил. Уперше також публічно показали крилаті ракети, аби наочно засвідчити прогрес у модернізації французьких можливостей стримування та високоточного ураження.
Послання: безпека Європи починається в Європі
Лейтмотивом усього заходу стало “стратегічне пробудження Європи”. Цей термін уже кілька років проходить крізь зовнішньополітичні та безпекові промови Макрона й описує його прагнення зробити Європу незалежнішою від Сполучених Штатів і стійкішою до військових загроз.
Від часу російського нападу на Україну Франція послідовно переорієнтовує свою оборонну політику. Оборонні видатки поступово збільшувалися, оборонна промисловість розширювалася, а співпраця з європейськими партнерами активізувалася. Водночас ідея європейської оборонної автономії набула значно більшої політичної ваги.
На цьому тлі військовий парад був значно більшим, ніж національний традиційний захід. Він став політичною сценою, на якій Франція наочно заявила про свої лідерські амбіції в Європі. Поєднання французьких збройних сил і міжнародних контингентів мало засвідчити, що європейська безпека дедалі більше організовується спільно.
Особисте прощання після двох каденцій
Для Емманюеля Макрона це національне свято мало також особистий вимір. Від вступу на посаду в травні 2017 року він щороку як президент країни приймав військовий парад 14 липня. Захід 2026 року став його десятим і водночас останнім парадом у цій ролі.
Оскільки французька конституція дозволяє лише два безпосередньо поспіль терміни повноважень, його президентство завершиться навесні 2027 року. Тому багато спостерігачів сприйняли національне свято як символічний підсумок його оборонної та безпекової політики.
Упродовж його президентства оборонний бюджет постійно зростав. Оновлений закон про військове програмування передбачив загалом 436 мільярдів євро для збройних сил на період із 2024 до 2030 року. Метою цих інвестицій є комплексна модернізація всіх видів збройних сил – від ядерного стримування та кіберзахисту до безпілотників, космічних спроможностей і звичайних систем озброєння.
Отже, військовий парад сформував образ армії, яка технологічно модернізувалася й нині співпрацює зі своїми європейськими партнерами тісніше, ніж будь-коли раніше.
Найсуворіші заходи безпеки
З огляду на численних міжнародних гостей і напружену світову ситуацію діяли винятково суворі заходи безпеки. Доступ до глядацьких зон уздовж Єлисейських полів був можливий лише за персоналізованими QR-кодами та документами, що посвідчують особу. Численні контрольно-пропускні пункти, закриті зони й масштабна присутність поліції визначали вигляд столиці.
Заходи безпеки відображали дедалі більші виклики, з якими Франція стикається після терористичних нападів останніх років, а також на тлі міжнародної напруженості.
Поєднання військової присутності та всеосяжної внутрішньої безпеки засвідчило, що захист країни вже давно не розглядають винятково як завдання збройних сил, а як спільні дії армії, поліції, жандармерії та цивільного захисту.
Військовий парад до французького національного свята вже понад століття належить до найважливіших державних церемоній республіки. Однак рідко він так виразно відображав політичні виклики свого часу, як у 2026 році. Там, де раніше переважали національна традиція, республіканська гордість та історична пам’ять, цього разу в центрі стояли європейська оборона, стримування та міжнародна солідарність.
Для Емманюеля Макрона це останнє 14 липня стало політичним спадком. Він використав сцену, що привернула світову увагу, аби ще раз наголосити на своєму баченні суверенної європейської архітектури безпеки. Чи буде цей стратегічний курс продовжено після його відходу з Єлисейського палацу, імовірно, стане одним із центральних питань президентської виборчої кампанії у Франції 2027 року.
Автор: P. Tiko